Історія підприємства || "Західукрвибухпром"

Автор: Super User on . Posted in Uncategorised

Коли подивитись на геологічну карту Житомирщини, то не можна не переконатись у справедливості слів великого дослідника надр академіка Ферцмана, який назвав нашу область "Уралом в мініатюрі". Яких тільки покладів тут не знайдете — майже всю таблицю Менделєєва! Але найбільше — декоративних і будівельних каменів. І, певне, саме цей факт переконав колишнє союзне керівництво (Постанова Ради Міністрів СРСР від 5 липня 1952 р., № 3035) створити в Житомирі Західноукраїнське виробниче підприємство буровибухових робіт "Західукрвибухпром".


Формування самого підприємства і його дільниць розпочалося в березні 1953 р. і проходило, слід віддати належне, доволі швидкими темпами. Вже до кінця 1953р. було створено управлінський апарат і 14 дільниць. Цього вимагала післявоєнна ситуація в країні: тривала відбудова зруйнованого війною народного господарства.

Згадує Фроїм Ісакович Скудицький, колишній начальник відділу матеріально-технічного постачання,ветеран праці.
— Я почав працювати в управлінні державного підприємства "Західукрвибухпром" в жовтні 1953 р. Тоді наш "офіс" містився в одній кімнаті, яка для декого була одночасно й квартирою. Більшість інженерно-технічних працівників жили в наметах. Але на ці незручності ми мало звертали увагу. В Житомирі тоді багато хто не мав власного житла. Головне було - забезпечувати країну необхідними будівельними матеріалами. І ми вже того року добули 320 тис.куб. м гірничої маси. Це завдяки тому, що бурильники, вибуховики, інші фахівці були досвідчені, їх нам направляли з Росії, переважно з Уралу. Власних матеріально-технічних ресурсів ми теж не мали. Ними ділились з нами інші управління главку, зокрема, харківське. Кар'єри відкривались буквально один за одним. На момент розпаду Радянського Союзу тільки в Житомирській обл. вироблялось 17 млн. куб.м щебеню в рік, тоді як в цілому по Україні його вироблялось 42 млн. куб.м. Ми лише вибухівки витрачали в рік від 10 до 12 тис.т. Її одержували від 18 постачальників з різних кінців країни. Всього ж на наших складах було до 5 тисяч найменувань обладнання і матеріалів. Отож роботи відділу постачання вистачало.

Описание: http://zvp.com.ua/frontend/webcontent/images/content/history/3.jpg Описание: http://zvp.com.ua/frontend/webcontent/images/content/history/4.jpg Тим часом потреби гранітно-тесаної і щебеневої продукції в країні зростали. У 1960 р. підприємство "Західукрвибухпром" уже мало в різних областях України 30 виробничих дільниць, де працювало 1300 чоловік, в тому числі в апараті управління — 40 чоловік. Головною робочою силою були бурильники і вибуховики. Основний обсяг робіт виконувався бурильниками за допомогою ручних перфораторів. За зміну робітник пробурював до 20 погонних метрів шпура. Це була тяжка робота: вібрація, шум, запиленість. Люди в кінці дня не знали куди подіти руки. Полегшення прийшло, коли почали замінювати цю, з дозволу сказати, техніку буровими станками.
З початку 60-х років потреби в щебені в країні стали зростати. Задовольнити їх старим методом було неможливо. Для цього треба було б у 20 разів збільшувати чисельність робітників. Отож саме життя примусило іти шляхом технічного прогресу. На заміну основного малопродуктивного перфораторного буріння був взятий напрямок на станочне буріння свердловин. Починали зі станків канатно-ударного буріння, поступово опановуючи станки пневмоударного буріння (БМК-4, СБНК-5, СБУ-100, Урал-61, Урал-64), а згодом уже і найбільш продуктивні - станки шарошкового буріння -БСШ-1М, 2СБШ-200, 4СБШ-200, 5СБШ-200, СБШ-250.

 

Описание: http://zvp.com.ua/frontend/webcontent/images/content/history/5.jpg

В технології вибухових робіт теж відбулися помітні зміни. З небезпечного вогневого висадження переходили на електричне, з миттєвого для підривання свердловинних зарядів на короткосповільнене, що дозволило не тільки безпечніше працювати, а й збільшити обсяги виробництва, значно підвищити якість буровибухових робіт.

Згадує Георгій Сергійович Бізін, кавалер ордена Трудового Червоного прапора, заслужений працівник промисловості України, який з 1956 р. працював інженером з техніки безпеки, потім- головним інженером, а з 1977 до 1997 рр. очолював підприємство.
- Перехід на нові технології буріння і проведення вибухових робіт зумовив необхідність підготовки і перепідготовки кадрів. За нашим проханням при "Запоріжвибухпромі", де теж здійснювали такий перехід, були організовані курси бурильників шарошкового буріння. Двічі на рік ми направляли туди людей, які вже знали бурові станки, попрацювали в кар'єрах і, як ми кажемо, "понюхали пороху". Почали з Гніванської дільниці, що у Вінницькій обл. Потім, по мірі придбання нових бурових станків, робили це й на решті дільниць.

Крім того, проводили семінари, на які запрошували начальників дільниць, їх заступників, технічних керівників, гірничих майстрів, завідуючих складами. До 1992 р. ми вже мали майже 30 станків шарошкового буріння і підготовлених для роботи на них фахівців.
Дуже добре себе проявили начальники дільниць. Вони зрозуміли, що далі рухатись на старому обладнанні неможливо, і всіляко сприяли впровадженню нових технологій. Як все це позначилось на виробничих показниках? Судіть самі: згідно штатного розкладу ми могли мати 1300 працівників, а було - 730, і цією кількістю, і завдяки новим технологіям, ми виконували обсяги робіт, розраховані на повний штат.
Описание: http://zvp.com.ua/frontend/webcontent/images/content/history/6.jpg У непростих умовах переходу держави на рейки ринкової економіки, перебудови господарського механізму, коли підприємства-суміжники втратили зв'язки з багатьма замовниками їхньої продукції і змушені були скорочувати виробництво,
Державне підприємство "Західукрвибухпром" теж постало перед загрозою занепаду. До мінімуму зменшилась кількість замовлень на виконання буровибухових робіт, а якщо їх десь і виконували, то оплата надходила із запізненням, або й взагалі її не одержували. Щоб вижити за цих умов, потрібно було змінювати стратегію і тактику співпраці із суміжниками. Керівництву, зокрема, директору підприємства Івану Григоровичу Астрахану довелось виявляти неабияку гнучкість при укладанні договорів, деяких замовників умовляти не панікувати, а шукати можливість зберегти виробництво, іншим - допомагати шляхом відстрочки повернення боргів за виконані буровибухові роботи, тощо.
Подбали також про зниження собівартості робіт. З цією метою почали активно використовувати конверсійні матеріали — видалену на спецпідприємствах із бомб, снарядів вибухівку. Вона значно дешевша тієї, яку пропонували на інші постачальники, і, головне, придатна для використання в кар'єрах з підвищеною вологістю. Нині конверсійні матеріали тут займають до 70 відсотків від загального обсягу використовуваних вибухових речовин.

Описание: http://zvp.com.ua/frontend/webcontent/images/content/history/7.jpg Активний пошук і приведення в дію внутрішніх резервів дозволив зберегти колектив, не допустити стрімкого спаду обсягів виробництва. Підприємство працює стабільно, одержує прибутки, що дозволяє вчасно розраховуватися з державою, отримувати заробітну плату.
Гордістю будь-якого колективу є його передовики і новатори виробництва. На всіх етапах розвитку "Західукрвибухпрому" тут були люди, які власним прикладом, самовідданою працею вели за собою колектив. Чимало з них відзначено високими урядовими нагородами. Зокрема, ордена Трудового Червоного прапора удостоєні бурильники свердловин Микола Адамович Назарчук, Станіслав Іванович Лебля, вибуховики Петро Миколайович Христенко, Володимир Миколайович Якименко, ордена "Знак пошани" — бурильники свердловин Андрій Миколайович Полосенко, Микола Лукич Куча, Михайло Антонович Будзинський, Степан Матвійович Гордєєв, Володимир Петрович Сентюков, вибуховики Микита Корнійович Пономаренко, Тадеуш Мар'янович Славінський. Велику групу робітників нагороджено орденом Трудової Слави третього ступеня, медалями "За трудову доблесть" та "За трудову відзнаку". Авторитетом і повагою користуються в колективі начальники дільниць: Коростенської — Павло Вікторович Бежевець, Білоцерківської - Олександр Федосійович Солопенко, Кам'янець-Подільської — Петро Миколайович Козак, Житомирської - Анатолій Васильович Гуменюк, Лезниківської — Олексій Григорович Никитенко, заступники начальників дільниць Володимир Іванович Загоровський, Віктор Гоноратович Тиць, гірничі майстри — Володимир Васильович Мороз, Надія Григорівна Вєтрова.

Описание: http://zvp.com.ua/frontend/webcontent/images/content/history/8.jpg Велику організаторську роботу щодо забезпечення безперебійного функціонування виробництва здійснюють головні спеціалісти підприємства - його директор Іван Григорович Астрахан, головний інженер Олександр Іванович Замига, заступник директора з економіки і фінансування Галина Львівна Антіс, головний механік Микола Павлович Блінов, начальник відділу економіки Анеля Марцелівна Пипченко.
Чимало справжніх майстрів своєї справи виросло в робітничому колективі за останні роки. Це - вибуховики Валентин Миколайович Ванюшкін, Петро Миколайович Фурманчук, Ігор Анатолійович Якименко, Іван Семенович Іскоростенський, Микола Васильович Борисюк, Олег Іванович Грищенко, Микола Якович Усенко; машиністи бурових установок Едуард Анісімович Клевальчук, Анатолій Миколайович Куча, Петро Миколайович Солопан; водії Йосип Станіславович Остринський, Володимир Васильович Ейсмонт. Високий професіоналізм, організованість, відповідальність за доручену справу працівників управління є надійною передумовою того, що і в подальшому колектив успішно справлятиметься із своїми завданнями.